Журнал «Медичне право» 5(1), 2010, 91-97

Дванадцять принципів надання медичної допомоги в будь-якій національній системі охорони здоров'я

Прийняті 17-ю Всесвітньою медичною асоціацією (Нью-Йорк, США, жовтень 1963 р.), доповнені 35-ю Всесвітньою медичною асоціацією (Венеція, Італія, жовтень 1983 р.)

Преамбула

На планеті функціонують різні системи охорони здоров'я - від ціл­ком автономних до виключно державних.

В одних країнах допомогу надають лише тим, хто її гостро потребує, в других - існує розвинена система медичного страхування, треті досягли значних успіхів в організації, комплексної охорони здоров'я. Різниця у співвідношенні приватної ініціативи та державшої політики в галузі охорони здоров'я спричиняє існування багатьох варіантів систем надан­ня медичної допомоги.

В ідеалі система охорони здоров'я покликана забезпечити сучасний рівень медичної допомоги за повної свободи вибору як для лікаря, так і для пацієнта. Однак ця формула є надто загальною та, на жаль, мало допомагає при вирішенні конкретних проблем охорони здоров'я в конк­ретній країні.

Всесвітня медична асоціація вважає за свій обов'язок стати на захист основних принципів медичної практики та свободи медичної професії, а тому, не вдаючись до оцінки жодної з національних систем охорони здо­ров'я, декларує умови, виконання яких необхідне для ефективної спів­праці медичної спільноти з державною системою охорони здоров'я.

Принципи

1.  У будь-якій системі охорони здоров'я умови праці медиків повинні визначатися з урахуванням позиції громадських лікарських організацій.

2. Усяка система охорони здоров'я повинна надавати пацієнту право вибору лікаря, а лікареві - право вибору пацієнта, не обмежуючи при цьому ні прав лікаря, ні прав пацієнта. Принципу вільного вибору необ­хідно дотримуватися і в тих випадках, коли медична допомога надається в медичних центрах. Професійний та етичний обов'язок лікаря - нада­вати невідкладну медичну допомогу усім без жодних винятків.

3. Будь-яка система охорони здоров'я повинна бути відкритою для всіх лікарів, які мають право на практику: ні медиків загалом, ні окремо­го лікаря персонально не можна примушувати до праці на неприйнятних для них умовах.

4. Лікар повинен бути вільним у виборі місця своєї практики й обмежуватися лише своїм фахом. Медична спільнота повинна допомагали державі, орієнтуючи молодих лікарів на працю в тих регіонах, де вони найбільше потрібні. Тим, хто погоджується працювати в менш престижних районах, повинна надаватися така підтримка у формі належного осна­щення практики та забезпечення рівня життя, відповідних статусу їх професії.

5. Медична спільнота повинна бути адекватно представлена у всіх державних інститутах, що мають відношення до проблем охорони здо­ров'я.

6. Усі, хто бере участь у лікувальному процесі чи контролює його, повинні усвідомлювати, поважати та охороняти конфіденційність відно­син лікаря та пацієнта.

7. Необхідні гарантії моральної, економічної та професійної неза­лежності лікаря.

8. Якщо розмір гонорару за медичні послуги не визначений прямою угодою між пацієнтом і лікарем, організації, що фінансують надання медичних послуг, повинні адекватно оцінити й оплатити працю лікаря.

9. Розмір гонорару лікаря пдвинен залежати від характеру медичної послуги. Вартість медичних послуг повинна визначатись за угодою з участю представників медичної спільноти, а не одностороннім рішенням організацій, що фінансують надання медичних послуг, чи уряду.

10. Якість та ефективність медичної допомоги, яку надає лікар, обсяг, ціну та кількість наданих ним послуг повинні оцінювати лише лікарі, керуючись більшою мірою регіональними, ніж національними стандартами.

11. Інтереси хворого диктують, що не може існувати жодних обме­жень права лікаря на приписування препаратів і призначення лікуван­ня, адекватних сучасним стандартам.

12. Лікар повинен активно поглиблювати свої знання і підвищувати професійний рівень.

Лісабонська декларація прав пацієнта

Прийнята 34-ю Всесвітньою медичною асоціацією (Лісабон, Португалія, вересень /жовтень 1981 р.)

Усвідомлюючи ймовірність виникнення практичних, етичних та юри­дичних труднощів, лікар завжди повинен діяти у згоді зі своєю совістю і завжди у вищих інтересах свого пацієнта. Декларація описує деякі основні права, надання яких пацієнтам повинні забезпечити лікарі. Якщо законо­давство або дії уряду порушують ці права пацієнта, лікарі за допомогою відповідних засобів повинні намагатися забезпечити або поновити їх.

1. Пацієнт має право вільно обирати лікаря.
2. Пацієнт має право отримувати допомогу від лікаря, що при прий­нятті своїх клінічних чи етичних рішень, вільний від будь-яких зовнішніх впливів.
3. Пацієнт має право, отримавши адекватну інформацію, погодитися на лікування або відмовитися від нього.
4. Пацієнт має право очікувати від лікаря поваги до конфіденційного характеру медичних і особистих відомостей про нього.
5. Пацієнт має право померти з гідністю.
6. Пацієнт має право прийняти або відхилити .духовну і моральну підтримку, включаючи допомогу священнослужителя відповідної конфесії.

Міжнародний кодекс медичної етики

Прийнятий 3-ю Гзнеральною асамблеєю Всесвітньої медичної асоціації (Лондон, Англія, жовтень 1949 р.), внесені доповнення 22-ю Всесвітньою медичною асоціацією (Сідней, Австралія, серпень 1968 р.), 33-ю Всесвітньою медичною асоціацією (Венеція, Італія, жовтень 1983 р.)

Загальні обов 'язки лікаря

Лікар повинен завжди стверджувати найвищі стандарти професійної діяльності.

Лікар не повинен дозволяти фінансовим інтересам впливати на віль­не і незалежне виконання професійних рішень в інтересах пацієнтів.

Лікар повинен, незалежно від виду медичної практики, самовіддано надавати компетентну медичну допомогу з повною технічною і мораль­ною незалежністю, зі співчуттям та повагою до людської гідності.

Лікар повинен бути чесним з пацієнтами і колегами, повинен бороти­ся з професійними та особистими вадами інших лікарів, повинен викривати обман і шахрайство.

Неетичними визнаються такі види діяльності:

• самореклама лікаря, крім тих шпалків, коли 'це дозволено законом даної держави і Кодексом етики національної медичної асоціації;

• оплата або отримання будь-якої винагороди тільки за передачу чиїх-небудь рекомендацій або тільки за надання пацієнту направлень і рекомендацій будь-якого характеру.

Лікар повинен поважати права пацієнта, колег, іншого медичного пер­соналу і повинен дотримуватись конфіденційності стосовно пацієнта.

Лікар повинен діяти тільки в інтересах пацієнта в тих випадках, коли він використовує такі види медичної допомоги, які можуть ослабити фізичний або психічний стан пацієнта.

Лікар повинен дотримуватися великої обережності, коли розповсю­джує винаходи, нову техніку або лікувальні методи непрофесійними каналами.

Лікар повинен засвідчувати тільки те, що він сам перевірив.

Обов 'язки лікаря стосовно хворих

Лікар завжди повинен пам'ятати про обов'язок охороняти життя лю­дини.

Лікар повинен знайомити пацієнта з усіма ресурсами своєї науки. Якщо лікар не має можливості провести обстеження або лікування, то він повинен залучити іншого лікаря, у якого такі можливості є.

Лікар повинен тримати в таємниці все, що він знає про свого пацієн­та, навіть після його смерті.

Лікар повинен надавати невідкладну допомогу як виконання гу­манітарного обов'язку, якщо немає впевненості в тому, що інші хочуть і можуть надати таку допомогу.

Обов'язки лікаря відносно інших лікарів

Лікар повинен ставитися до своїх колег так, як він хотів би, щоб вони ставилися до нього.

Лікар не повинен переманювати пацієнтів у своїх колег.

Лікар пови­нен дотримуватися принципів Женевської декларації, прийнятої Генера­льною Асамблеєю ВМА.

Женевська декларація

Прийнята 2-ю Гзнеральною асамблеєю Всесвітньої медичної асоціації (Женева.. Швейцарія, вересень 1948 р.), внесені поправки 22-ю Всесвітньою медичною асоціацією (Сідней, Австралія, 1968р.), 35-ю Всесвітньою медичною асоціацією (Венеція, Італія, жовтень 1983 р.), 46-ю Генеральною асоціацією Всесвітньої медичної асоціації (Стокгольм, Швеція, вересень 1994 р.)

Вступаючи до співтовариства лікарів, урочисто клянусь:

• присвятити своє життя служінню в ім'я людини;

• з повагою і вдячністю ставитись до моїх учителів;

• сумлінно і гідно виконувати свій професійний обов'язок;

• турбуватися насамперед про здоров'я мого пацієнта;

• берегти таємниці, які мені довірили, навіть після смерті пацієнта;

• всіма доступними мені засобами утверджувати чесні і благородні традиції професії лікаря;

• ставитись до моїх колег, як до братів і сестер;

• не дозволяти обставинам, які пов'язані з віком, станом здоров'я, віросповідуванням, расовою приналежністю, статтю, національністю, політичними уподобаннями, сексуальною орієнтацією або соціальним становищем протидіяти виконанню мого обов'язку перед пацієнтами;

• незважаючи ні на що, стверджувати життя людини з самого по­чатку як найвищу цінність і не використовувати свої знання лікаря про­ти законів гуманності;

• цю урочисту присягу я складаю добровільно і клянусь чесно її дотримуватись.

Довідкова інформація

З 15 до 18 жовтня 2008 р. у м. Сеулі (Південна Корея) відбулося засідання Генеральної асамблеї Всесвітньої медичної асоціації (World Месіісаl Assotiaton) (далі - ВМА). За рішенням учасників засідання, до цієї міжнародної організації увійшли нові представники професійної медичної спільноти, з-поміж яких і Все­українське лікарське товариство (ВУЛТ).

Заснована 17 вересня 1947 р., ВМА є однією з найпотужніших і найавтори­тетніших серед організацій, що визначають міжнародні норми медичної діяль­ності.

Організація була створена з метою забезпечення незалежності лікарів, упро­вадження високих стандартів етичної поведінки та надання медичної допомоги. ВМА в усі часи була і залишається незалежною конфедерацією вільних профе­сійних об'єднань. Діяльність організації фінансується шляхом щорічних внесків її членів, якими на даний момент є 94 медичних асоціації з різних країн світу. Основним органом, що ухвалює рішення, є Генеральна асамблея ВМА, засідання якої відбуваються щорічно.

ВМА впроваджує високі медичні стандарти шляхом прийняття декларацій, резолюцій і заяв, які висвітлюють широке коло питань, зокрема питання медич­ної етики, прав пацієнтів, досліджень за участю людини, догляду за хворими та пораненими під час збройних конфліктів, тортур ув'язнених, використання нар­котиків, планування сім'ї та забруднення навколишнього природного середовища.

ВМА активно співпрацює з Всесвітньою організацією охорони здоров'я та іншими професійними медичними асоціаціями, а також урядовими і неурядови­ми установами.

Засідання Генеральної асамблеї ВМА, яке відбулося, 14-17 жовтня 2009 р. у м. Ньюделі (Індія), було, зокрема, присвячене проблемам боротьби з туберкульозом, здоров'я дітей, фінансування охорони здоров'я, об'єднання зусиль чле­нів медичної спільноти на захист їхніх прав, підготовки, підвищення кваліфіка­ції і працевлаштування медичних працівників.