Обласна асоціація хірургів Житомирщини

На головну  Мапа сайту  Контактна Iнформацiя

Могилевська Клара Олексіївна

e-mail Друк

Людина й лікар із великої літериДівчатко плакало, аж схлипувало, так пекла душу ота велика прикрість - приймальна комісія в політехнічному інституті навіть дивитися на документи абітурієнтки не захотіла.

- Дівчинко, тобі немає ще й шістнадцяти - не беремо ми таких надто юних…

"Спрацював", певно, батько - він був головою крайвиконкому у Владивостоку. Знав, що не вийде з його доньки … виконроба.

- А я ж хотіла стати будівельником, - рюмсало дівча, - зводити житло людям, а чи й навіть заводи великі!

- Та й чого ж ти ридаєш, - намагався заспокоїти батько. - Подавай документи в медичний, повчишся рік, не сподобається - покинеш медицину, прийдеш знову в "політех"…

І не знала тоді юна Клара, що стане медицина її життям. І скільки ще буде на її шляху й таких от прикростей, і ще більшої радості.

- Й повірите, ось уже зустрічаючи вісімдесяту осінь, усвідомлюю, що без своєї роботи я, певно, й жити не змогла б. І от уже п'ятдесят вісім років я все "кидаю медицину" й ніяк не можу її покинути, - сміється лікар-ординатор хірургічного відділення №2 обласної дитячої лікарні Клара Олексіївна Могилевська. -Й жодного разу, повірте, за всі роки не було випадку, щоб пошкодувала, що життя своє присвятила цій професії. Це моє місце. Й іншого просто не уявляю. Всякого за ці роки бувало, але це - моє!

А бути хірургом, як сама ж і підтвердила, дуже нелегко. Надто ж - дитячим. Бо ж, щоб зробити дитині добре, їй треба … заподіяти біль.

- Ой, часом, бувало, на порозі операційної й коліна тремтіли, - ділиться відчуттями. - У кого? Та в мене ж! І тоді вже так тяжко йти на операцію… Знаю ж, що велика, складна, що може дитина загинути. Йдеш "ва-банк". І руки роблять свою справу. Й маленьке виживає! Така тоді велика радість!

За ці роки лише в дитячій хірургії Клара Олексіївна зробила близько двадцяти тисяч операцій. Працювала хірургом без усяких перерв. Два роки завідувала міським здороввідділом, двадцять чотири - була головним дитячим хірургом області. Звісно, навантаження - надзвичайно велике. Тоді не було стільки хірургів, як зараз. А роботи - надто багато. Термінові та планові виклики в райони, навчальні виїзди.

за матеріалами газети "Пульс-НОРМА" від 2008 року

Її вісімдесяту осінь зустрічали ще так недавно - в 2008 році. Та цьогоріч листя облетить уже без неї. Час невблаганний - він забирає в небуття, певно, найкращих людей. І коли читаєш те ювілейне інтерв’ю з нею, повертаєшся в той час, коли її руки з надзвичайним умінням рятували життя діток, коли сама вона з величезною любов'ю вміла вислухати й розрадити кожного свого маленького пацієнта. Згадаймо ж, якою вона була - Клара Олексіївна Могилевська. Людина й лікар із великої літери…

Та перший робочий день пам'ятає й досі. Був він у Владивостоку - направили молоду лікарку в крайову лікарню. Та ще й до цього вона практикувала в медичних закладах.

- У нас було розпорядження: прийшов працювати в хірургію - шість місяців маєш провчитися на курсах терапії, - згадує співрозмовниця. - Бо лікар має добре слухати серце, легені й узагалі, як мовиться, бути на своєму місці й не бігати за консультаціями.

А ночами - в операційній. У перший же після закінчення інституту день роботи їй доручили прооперувати хворого з пораненням шиї осколком.

- Зараз мені складно й уявити, як я могла так зробити - просто обрізала по краю це все, - скрушно хитає головою. - А всього-то й треба було - ракетоподібним розрізом, щоб вийшов лінійний шов.

Дали й палату - з дуже складними хворими. З кишковими норицями, після пухлин - це була важка робота.

- Але я не жалілася - спокійно виконувала її, - згадує. - Хоч іноді й плакала, бо дуже шкода було їх.

І якось ті дні злилися в один, бо не виходила, дійсно, з лікарні й по кілька діб.

- Зате я багато чого зуміла, - говорить із гордістю. - За два роки я вже знала всю велику хірургію й уміла оперувати. І це не тому, що була дочкою голови крайвиконкому, - сміється. - Батько категорично забороняв апелювати тим, що він - депутат Верховної Ради СРСР, Російської Федерації. Він учив мене самій відповідати за свої дії.

Й скільки має гарних учнів, котрі нині вже й самі стали знаними та шанованими людьми не лише нашої області, але й усієї держави. Це - приклад її служіння людям.

- Інтернатура у нас почалася в 1959 році. Й от перший інтерн у Житомирській області - Леонід Рафаїлович Козловський - і став моїм першим учнем, котрий … не хотів бути дитячим хірургом. А потім із часом такий із нього вийшов дитячий уролог! - розповідає. - Їх багато - моїх учнів: Олександр Костянтинович Толстанов, Віктор Йосипович Шатило, Микола Адамович Нікітенко, Микола Дмитрович Бобер… Їх дуже багато й на Житомирщині, й в інших областях України, але кожного я пам'ятаю - такі у мене чудові послідовники. А зараз які чудові у нас молоді фахівці!

А тим часом це надзвичайно складно - бути й професіоналом, і жінкою. Недоспані ночі на роботі, необхідність затриматися в операційній чи біля хворого - завжди страждає сім'я. Для жінки бути хірургом - важкий тягар. Але Клара Олексіївна його з гідністю і мужністю пронесла.

І так уже було заведено, що як тільки складний випадок - просять, щоб вона подивилася. Досвід Клари Олексіївни, стаж роботи, зрештою, саме ставлення до виконуваних обов'язків - це неоціненний скарб для її колег. Вона знайшла себе в цій професії, знайшла своє призвання, свій життєвий шлях. І про неї можна багато гарних і теплих слів говорити - вона достойна того, щоб про неї писали. Та вона й сама пише - захоплюється поезією, такий лірик по життю, творча душа. Хоча - людина принципова, твердо відстоює свої позиції. Буває, на консиліумах може висловити точку зору - часом і всупереч думці всього колективу. І часто саме той діагноз, який вона обстоювала, виявляється правильним. От як був випадок років зо п'ять тому - зібрався консиліум дитячих хірургів із приводу захворювання одного з маленьких пацієнтів. Довго билися над діагнозом - не могли встановити, були впевнені у якомусь інфекційному захворюванні. Клара ж Олексіївна оглянула уважно дитину й висловила припущення, що це - заворот кишечника. Й таких прикладів можна багато наводити!

- Я не уявляю іншого життя, ніж у медицині, - говорить Клара Олексіївна. - Віддаю їй свої вміння, знання, напрацювання. Знаєте, в одному з віршів, я написала слова, в яких - вся моя душа: "Для себя не хочу и малого, лишь цвело бы моё Отечество и прославило Родину нашу всё великое человечество…"

Фото 1 Фото 2
- Колись Клара Олексіївна говорила, що чекає свого сімдесятирічного ювілею, потім - вісімдесятиріччя. Була у неї мета - дочекатися п’ятдесяти років від створення дитячої хіругії в області, яку вона, власне, й започаткувала. Шкода, що років не повернути й швидкоплинності часу не зупинити. Але ми пам’ятаємо про її щиру відданість обраній справі й любов до людей. - От завжди нас вражало ставлення Клари Олексіївни до роботи. У нас не пам’ятають жодного дня, щоб вона хоча б запізнилася чи не пішла на якийсь консиліум, консультацію, в операційну, коли її кличуть на допомогу молодші колеги, не дала пораду, не відповіла на чиєсь прохання. Завжди вона була щирою й відкритою до людей. Я вдячний долі, що працював із нею - людиною й лікарем, дійсно, з великої літери. Що мав можливість і нагоду вчитися у неї - не лише професіоналізму, але й людяності.
Завідуючий хірургічним відділенням №1 обласної дитячої лікарні Петро Степанович Русак
- Клара Олексіївна була вчителем, певно, всіх дитячих хірургів Житомирщини. -Крім того, що практично кожному з нас вона дала в руки скальпель, ще й навчила чуйного ставлення до хворих, відповідальності до роботи. За це ми вдячні їй, скільки житимемо. Відкриюся, що, як мовиться, між собою ми лагідно називали Клару Олексіївну „наша бабуся”. Й у цьому, повірте, не було ніякої фамільярності - лише така, знаєте, родинність і ніжні почуття. Вона не дозволяла собі хворіти - все якось так свої недуги переживала на ходу, на льоту. Мало зважала на власне самопочуття - віддавалася роботі, діткам. Так не вистачає її зараз…
Завідуючий хірургічним відділенням №2 Віталій Ростиславович Заремба
- З Кларою Олексіївною я працював іще з 1972 року, коли прийшов сюди молодим лікарем. -Вона на той час уже була досвідченим спеціалістом дитячої хірургії, завідувала відділенням. Авторитет її був настільки високим, що другий з’їзд дитячої хірургії Радянського Союзу проводився на базі обласної дитячої лікарні.  Клара Олексіївна, скажу я Вам, пожертвувала дитячій хірургії надто багато, в тому числі й сімейне благополуччя. Бо ж усі сили віддавала роботі - звісно ж, це давалося взнаки десь і в сімейних стосунках, і власні діти не одержували уваги достатньо. Але вона ставила професійні обов’язки вище особистих потреб. Отаке життя у неї склалося - менше жіноче, більше хірургічне. Нехай же пам'ять про Клару Олексіївну живе вічно, адже вона заслужила на це по праву десятками тисяч операцій, які зробила, й життям тих діток, котрих врятувала.
Дитячий хірург Борис Антонович Мельник
- Ми займалися з Кларою Олексіївною великим шматком роботи - проктологічними хворими, дітьми зі вродженими вадами товстого кишечника. Разом лікували, оперували, доводили їх, як мовиться, до пуття, щоб вони в подальшому мали можливість повноцінно жити.-Клара Олексіївна була цілою епохою в дитячій хірургії області, її засновницею. Вона вчила молодь завжди вникати в специфіку професії, в усі її тонкощі - починаючи з того, як правильно скальпель тримати, й закінчуючи, як виходжувати дитину. Та й як людина, Клара Олексіївна завжди була надзвичайно чуйною - завжди вислухає, дасть слушну пораду, й посміється разом із нами, бувало, й повеселиться, й пожартує. Різниці в віці, скажу Вам, не відчувалося - людина була молода душею.
Лікар-ординатор хірургічного відділення №2 Роман Петрович Белей
- Клара Олексіївна завжди мала свій особливий "підхід" до дітей, щоб вони не боялися лікаря. Саме любові до них в першу чергу вона нас і навчила. -Завжди, коли працювали з нею, спостерігали, як вона оглядала маленьких хворих, спілкувалася з їх батьками. Вражала її надзвичайна доброта. Так, як знаходила з дітьми спільну мову Клара Олексіївна, певно, більше ніхто ніколи не зможе. Вона разом із ними могла й пісеньку заспівати, й казочку їм розказати - ледь не танцювала там біля тієї дитини, аби досягнути контакту з маленьким пацієнтом, щоб той не боявся лікаря, розкрився йому. Тож віриться, що все тепло її душі, яке вона віддала людям, залишиться в їх серцях пам’яттю про неї…
Дитячий хірургДмитро Володимирович Шевчук

Вікторія Паламарчук