Успіх роботи лікаря, безперечно, залежить від сучасної розвиненої техніки та оснащення. Але якою новітньою не була б апаратура, найважливішим для лікаря - а надто ж хірурга - є його руки. Від їх уміння, майстерності, професіоналізму залежить здоров'я людини.

В Ольги Федорівни Волошиної руки ніжні та вправні, але, говорячи словами поета, "зберігали живих від небажаних втрат і, як меч, в тонких пальцях свій скальпель тримали". Скільки пацієнтів за 57 років трудової діяльності вона вилікувала? Безумовно - тисячі.

24.06.2008р. виповнилось два роки, як перестало битися серце прекрасного хірурга, наставника молоді Кунанця М.Г. 24.06.2010р. колеги лікарі хірурги зібрались на могилі, щоб вшанувати пам'ять Михайла Григоровича. Помянули та оглянули пам'ятник встановлений на могилі. Мотивом спогадів друзів була добра, порядна,чуйна людина. Молоді було чого повчитись у старшого товариша. Хай світла пам'ять живе в серцях колег та родини.

Чи то такий наш менталітет, а чи дається взнаки шалений ритм життя, в якому забуваємо іноді й про самих себе - про достойних людей ми згадуємо, зазвичай, з нагоди присвоєння якихось державних відзнак чи ювілею. А пам’ятати про них варто не лише в свято…

- От уже й вісімдесяту весну зустрічаю… Це ж скільки з прожитого я в медицині? - замислився ургентний хірург Бердичівської ЦМЛ, голова правління "Лікарняної каси міста Бердичева" Василь Іванович Припутницький. - Та воно, як порахувати, й справді немало виходить - із 1959 року, відколи закінчив медінститут. Якби почати життя спочатку, чи пішов би в іншу професію? Ні, хоча в житті всього бувало…

Я пам'ятаю, коли після інституту приїхав у сільський район, ми ніколи й не думали, яка у нас буде зарплата - їздили по селах, приймали пологи в ФАПах, ночами на ногах були, проводячи операції - хтось покличе, то всі бігли допомагати. Нас, лікарів, у районі працювало тоді трохи більше п’ятдесяти - ми знали, що в кожного в сім'ї робиться, підтримували один одного. Часи були такі - жили дружно.